Сьогодні слухаємо розповідь нашого Спасителя про Небесне Царство. Звичайно, всі ми знаємо, що ми призначені не лише для земного життя, а кінцевою метою нашого життя є Небесне Царство. І сьогодні слухаємо, як людина, яка знайшла Небесне Царство у своєму житті, продає все, що має, і йде за тим найбільшим скарбом свого життя, який також провадить до небесного. Наш Спаситель стільки дарів нам дав у нашому житті, що їх аж забагато, бо деколи через певні дари, через певні скарби ми забуваємо про Небесне Царство. Якою надзвичайною ласкою ми обдаровані лише через те, що живемо на Землі у ту хвилину, коли є початок історії Появи Пресвятої Родини, і тою надзвичайною ласкою ми обдаровані, що можемо бути свідками і приходити до того святого місця, що буде, як Богородиця сказала, однією з найбільших святинь світу. Я довго думав, як це має статися, і напевно ми вже переконалися у правдивості появи, бо все, що ми бачимо, є Божа ласка. Якщо дійсно Пресвята Родина тут об’явилася? Ісус робив чуда, оздоровляв, виганяв бісів, подавав все, на весіллі в Кані Галилейській перетворив воду на вино … Де найбільше сталося чудес Божих, там найменше віри. Тому і каже Ісус: горе тобі Витсаїде, горе, тобі Єрусалиме, і тобі, Капернауме, бо ви аж до неба піднеслися, і аж до аду зійдете. І дійсно є те, що прикро дивитися на наше людське горе.

Маємо надзвичайну ласку жити в часі Появи Пресвятої Родини, і як молимося, то підносимося аж до неба, і не дай Боже, щоб ми впали аж до пекла. Тож чим більше людина підноситься догори, тим більше є її «Я», і тим менше є   того «Я» через вбогість. Ми мусимо вчитися шанувати Божий дар так, як каже сьогодні апостол Павло: Хочете царювати…………………..

Вони вважають, що вони мають царювати вже тут, на землі вже тут їм є Царство, вже тут вони що хочуть, те і собі роблять. Так само із нами, треба цінувати і шанувати те, що Господь нам дав зі Своєї Безмежної любові. Щоби справді в душі, з любов’ю прийняти Божу любов, яка вилилася на нашу грішну землю. Через те місце, через те болото, через цей ліс, через це джерело.

Бог – любов. Аби ми Божу любов не потоптали у своєму житті. І той, хто Божу любов потопче, є більшим грішником від безбожника, найгіршого вбивці. Тому сьогоднішнього дня прийдімо до Серця Христового і молімося, щоби Христос улив у наші серця  хоч трохи Божої любові, хоч трохи тої Божої благодаті, яка би нас провадила більше до неба, щоби всі, хто тут живе довкола ДЖУБЛИКА  - ми і наші сусіди, і наші друзі, і наші вороги,  всі змінилися. І не в тому, що я, а в тому, що Бог хоче і у тому, що Бог нам дає. Якщо ми змарнуємо той час ми будемо дуже жаліти, і дав би Бог щоби не було запізно, коли будемо жаліти, і щоби вже не було гріха. Ви пам’ятаєте притчу про десять дів: п’ять з них були розумні, а п’ять - немудрі. І коли вони запізнилися, бо ходили купити оливи,  постукали у двері:  «Господи, відкрий нам!». А Він каже: «Я вас не знаю». А тут Господь відкрив нам двері до неба, і мало хто біжить до свого Творця, мало хто скаже: «Господи, із Тобою хочу бути». Мало хто йде на зустріч із запаленим світло  віри і любові у своєму серці. Більше у вас є гордості, ненависті, обмов, очорнень, і всього, окрім Божої любові.

Тому в цей день, на цій Службі Божій молімося, хай Господь нам відкриє своє Серце Пресвяте. Щоб хоч капля  тої любові Серця  Христового впала до нашої душі  і до нашого серця… Амінь.

СЛАВА ІСУСУ ХРИСТУ НАШОМУ СПАСИТЕЛЮ!