Кожен з цих гріхів по-своєму серйозний. Ми зупинимося на трьох з них, яким християни не надають особливого значення.
В переважної більшості людей є більш чи менш серйозні проблеми в особистих взаєминах. Одного разу через незначні причини ми затіюємо сварку. Невинна фраза або клаптик землі часто стають яблуком розбрату, через який ламається дружба, розриваються сімейні узи. Егоїзм і зло нас поневолюють, і ми виявляємо демонічну жорстокість, сатанинську впертість. Але багато з нас, приходячи до духівника, сповідаються в незліченних незначних недоглядах і не вважають потрібним сповідатися у відсутності любові і у власній жорстокості. Наприклад, в тому, що припинили спілкування зі своїм братом, сусідом, приятелем, родичем, що навіть не вітаємося з ними. А якщо навіть і сповідаємося в цьому, то - холодно і стандартно, немов нічого надзвичайного не сталося. В більшості випадків тим самим ми хочемо показати, наскільки інша людина не права, а ми праві.
Духівники дуже часто стають свідками страшної ситуації: вони радять спробувати примиритися з ближнім, якого той, хто сповідається, вважає своїм ворогом, а той безсоромно відповідає: "Розмовляти я з ним не буду! Бачити його не хочу, не бажаю, щоб він навіть на похорон мій приходив!"
Хіба це сповідь? Хіба в подібних словах є хоч би тінь покаяння? І при цьому ми вимагаємо, щоб духівник допустив нас до причастя Святих Тайн! Ця хвороба ненависті така жахлива, що вимагає гарячої молитви.
В Патерику є така розповідь: "Прийшли браття до авви Антонія і просять: "Скажи нам, як спастися?" Старець відповідає: "Ви чули Писання? Цього й достатньо вам". Вони своє: "Ми й від тебе, отче, хочемо почути". Старець пояснює їм: "Євангеліє каже: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. (Мт. 5, 39)". Вони йому кажуть: "Не можемо цього зробити". Старець радить: "Якщо ви не можете обернути й другої, то, хоча б, витерпіть (удар) в одну". - "І цього не можемо". - "Якщо й цього не можете, то не відплачуєте людині тим, що дістали". Браття зізнаються: "І цього не можемо". Тоді старець каже своєму учневі: "Приготуй їм трохи кашки, бо вони слабкі. Якщо ви одне не можете, а друге не хочете, то чим я вам допоможу? Треба молитися!"
Нарешті, не будемо забувати, що Сам Христос вважає гріх ворожнечі єдиною перешкодою для причастя Святих Тайн: "Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій." (Мт. 5, 23-24). Священномученик Косма Етолійський описує характерну ситуацію: "Одного разу до мене прийшли сповідатися два чоловіки, Петро та Павло. Петро каже мені: "Я, отче, з моменту свого народження постив, завжди молився, подавав милостиню бідним, прикрашав монастирі, церкви та багато іншого добра зробив, а ворога свого не прощаю". Я засудив його до пекла, і якщо він вмре, щоб його не ховали, а викинули на дорогу на поїдання псам. Павло розповів наступне: "Від самого народження я не зробив нічого доброго, але вбив стільки-то людей, впадав в блуд зі стількома-то жінками, вкрав стільки-то речей, спалював церкви, монастирі, до зла, яке робилося в світі, був і я причетний, однак своєму ворогові я прощаю". Дивіться, що я зробив. Я відразу обійняв його, поцілував і дозволив через три дні причаститися. Добре я напоумив їх чи погано? Природно, ви хочете мене засудити і сказати: "Петро зробив стільки добра і тільки за те, що він не простив свого ворога, ти присудив його до пекла? А Павло вчинив стільки всього жахливого, а за те, що він простив свого ворога, і ти його простив і дозволив причаститися?" Так, браття мої, так я й зробив. Хочете зрозуміти, на кого подібний Петро? Якщо в сто пудів борошна попаде трохи закваски, то вона здатна заквасити все борошно. Так і все те добро, яке зробив Петро, через якусь ворожнечу, яку він живив на ближнього, він зіпсував все своє добро і зробив його отрутою диявола. Тому я його засудив до суду, щоб він горів завжди разом з дияволом. А Павло? Його історія нагадує гору сухого льону, до якої піднесли запалену свічку, і це невелике полум'я спалило цілу цю гору. Так і гріхи Павла - вони, як гора льону, спалюються прощенням ворогові, тому я й відправив його в рай, щоб він вічно радів" [Ця розповідь святого Косми описує не дійсно реальну ситуацію, а є притчею, з допомогою якої підкреслюється небезпека гріха ненависті до ближніх].