Якщо покаяння, тобто, почуття розкаяння і неприйняття гріха, є ніби вступом в Таїнство, то сповідь, а власне визнання гріхів перед духівником, - це є саме Таїнство. Як і про покаяння, так і про сповідь існують певні ілюзії.
Наприклад, багато хто вважає, що сповідь - це щось типу бесіди, в якій обговорюються наші гріхи. Втім, яке це має відношення до Таїнства Покаяння? Якщо ми спробуємо проаналізувати, що спонукає багатьох з нас до сповіді, то з'ясується, що одні при цьому прагнуть одержати якесь полегшення від почуття провини; інших жене до священика страх перед "покаранням" від Бога; треті приходять не з метою, власне, покаятися, а тільки для того, щоб потім причаститися. Однак все це має занадто віддалене відношення, або зовсім не має, до сповіді і покаяння.
Сповідь, кажучи іншими словами, - це очищення душі від отрути. Якщо отрута попадає в організм, то нема іншого способу вижити, як очистити шлунок. Так само й сповідь: ми повинні вивести з себе отруту гріха, інакше ми приречені.
Можна навести й інший приклад. Подібно до того як хвора людина показує свої рани лікареві, описує свій біль, неспокій, нічого не приховуючи, так само ми робимо й на сповіді. Ми оголюємо свою душу, відкриваємо свої болючі місця, визнаємо поставлений нам діагноз. Якщо нічого цього не відбувається, то ми підемо, не маючи шансів коли-небудь зцілитися. Рани збільшаться, розкладання і гниття буде прогресувати, зараження ґрунтовно підірве наше здоров'я і приведе до смерті [Мається на увазі духовна смерть грішника, наслідки якої на шляхах спасіння можуть мати безповоротний характер].
З усього цього випливає, що не Богові потрібна наша сповідь, а ми потребуємо її. Не треба думати, що, сповідаючись, ми ніби робимо якусь послугу Богові. Все зовсім не так, однак Він, як дбайливий Батько, терпеливо, з невичерпною любов'ю чекає нашого навернення.
Треба сказати, що багато хто сповідається з різних обставин, там, де знайдуть духівника, і кожен раз в різних священиків. Однак слід пам'ятати, що тут відбувається те ж саме, що й при тілесних хворобах. Якщо щоразу міняти лікаря, то й лікування не може бути повноцінним. Наш духівник - це єдиний, хто знає "історію хвороби", наші минулі гріхи, особливості перебігу захворювання, - він один може нам ефективно допомогти.
Інші люди пристосувалися, як кажуть, мати "двоє дверей". В них є постійний духівник, але коли робиться щось особливо важке, від сорому вони уникають сповідатися своєму отцеві та йдуть до когось іншого. Така поведінка, звичайно, є дитячою і є глузуванням над Таїнством. Вона показує, наскільки ми далекі від правдивого покаяння.
Отже, необхідно прагнути до того, щоб мати одного духівника, тоді наш шлях буде безпечнішим. Звичайно, бувають ситуації, коли доводиться міняти священика. Але на це потрібно зважуватися з великою обережністю, розважливістю, а головне, після уважного вивчення внутрішніх причин, які спонукують до такої зміни.