Христе, Ти, підвішений над землею з хреста, побачив свою Матір і учня, який стояв біля Неї і розпочав той дивний діалог, в якому виразив свою волю: «Жінко, ось Син Твій», «Ось Матір Твоя». Ці слова додали сили новому материнству і новому синівству. Марія приймає нас усіх за своїх дітей, як прийняла Твого улюбленого учня Йоана. Чи і я, Господи, буду Її дитиною?
Христе, конаючий на хресті, котрі з Твоїх слів мають бути моєю дійсністю: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Отче, в Твої руки віддаю Духа мого»?
Мамо, я помираю, покидаю цей світ, так і не побачивши його. Я помираю, бо ти так хочеш, але волаю до Бога: «Боже милосердний, зглянься над моєю мамою, пробач моїй мамі, бо не знає, що робить». О Мати страждаюча, будь Матір’ю особливої чуйності і любові до дітей небажаних, для дітей відкинутих, для дітей з будинків малюка, дітей, які не пізнали батьківської любові від своїх батьків.
Ісус зробив в житті останній крок,
І зупинилось Найсвятіше Серце.
Чи зрозуміє людство цей урок?
Щоб тільки не дарма стерпів Він все це.
Помер Він і за мій найтяжчий гріх,
За те дитя, що я не народила.
Не виправдання – вказувать на всіх,
Що всі вбивають – от і я убила.
Не виправдання – говорить собі,
Що іншого я вибору не мала.
Замість полегшення – душа в журбі…
Мене за те й саму убити мало…
